Федерація Фунакоші
Шотокан Карате України
+38 (0472) 63 85 63 +38 (093) 315 48 90

Гічін Фунакоші

funakoshi_gichin_bigГічін Фунакоші народився 24 квітня 1868р. в Ямакавасе, округу Сюрі. Розпочав свій шлях як шкільний учитель. Людина неабияка, дуже освічена, не чужа літературної праці, але основна увага приділялась карате-до. Дід майбутнього майстра – Гіфуку Фунакоші – був відомим викладачем конфуціанства і був відносно успішний. Батько, як пише Фунакоші, був податковою п’яницею. В результаті його діяльності ситуація в сім’ї погіршувалася з кожним днем, і до моменту народження Гічіна сім’я була на межі повної убогості.

Юний Фунакоші ріс слабкою і хворобливою дитиною і був постійним об’єктом піклування зі сторони старшого покоління – обидва дідусі цілком взяли опіку над ним на свої плечі. У школі Фунакоші дуже здружився з сином А.Азато – великого господаря з роду Тоно і другого за значенням клану після роду Удон на Окінаве.

Шкільна дружба привела Г.Фунакоші в дім А.Азато. Там він дізнався, що батько його друга відомий і шанований як майстер карате-до, і що є можливість тренуватися, звісно, дотримуючи ритуал таємниці і тільки ночами. Його рішучість стала ще твердішою тоді, коли із-за конфлікту що до традиційного пучка волосся на потилиці, підв’язаного на самурайський манер, Фунакоші не був допущений до екзаменів у школу медиків. Тоді він вирішив, що завдяки непоганій конфуціанській освіті стане вчителем, і в 1888р. уже приступив до своїх обов’язків.

Спочатку Фунакоші не придавав великого значення регулярності тренувань. З часом він помітив, що стан його здоров’я значно покращився, і це спонукало його перейти до більш інтенсивних занять карате-до.

Тренування проходили ночами на широкому подвір’ї будинку Азато Анко. Фунакоші зникав з дому з приходом темноти і повертався на світанку. Сусіди вважали його гулякою. За цими нічними тренуваннями спостерігав при слабенькому світлі лампи сам майстер Азато.

Hочі напроліт Фунакоші тренував ката і тільки… ката. Тиждень за тижнем, місяць за місяцем. Монотонні і и втомливі повторення одної і тої ж послідовності рухів здавались безглуздими і принизливими, але у Гічіна не вистачало сміливості попросити майстра показати йому хоч що-небудь нове…

До світанку Азато дещо розряджав атмосферу напружених тренувань, ставав балакучішим, трохи теоретизував на теми карате-до. Вночі, бувало, його відвідував інший відомий каратист – Ітосу, і тоді Фунакоші з усіх сил прислухався до розмови старих майстрів.

Поступово до Фунакоші стало доходити, що карате-до – це дещо більше, а ніж просто засіб для підтримки і покращення здоров’я. Hе дивлячись на відсутність вищої освіти, він доволі швидко підіймався по службових сходинках в якості вчителя. Незабаром його направили в Hаху, чому він був дуже радий, так як звідти було ближче ходити на тренування. Через якийсь час йому запропонували ще одне підвищення, але для цього необхідно було залишити архіпелаг. Г.Фунакоші відмовився, йому було жаль припинити заняття.

А.Азато і Я.Ітосу допомогли Г.Фунакоші пройти фундаментальну школу поєдинку практично у всіх відомих майстрів карате-до, що жили на той час на Окінаве.

У 1885р. Окінава була офіційно приєднана до Японської імперії. Каратэ-до поступово виходило із прикриття, ним займались уже напівлегально.

У 1901р. на Окінаву прибув інспектор шкіл Сінтаро Огава. Йому запропонували продивитись карате-до у виконанні Г.Фунакоші. Смотрини справили хороше враження, результатом чого з’явився рапорт в управлінні шкіл, в якому підкреслювалася позитивна роль карате-до, виховний і оздоровчий характер поєдинку, особливо з метою підготовки молоді до військової служби.

Загалом в епоху Мейдзі, з уведенням всезагального військової служби, влада почала приділяти увагу фізичному розвитку учнів середніх шкіл. Дані медичного огляду середини дев’яностих років на Окінаве виявили дивну пропорційність, силу і витривалість групи підлітків, які з дитинства займались карате-до. На той час армійське і військово-морське командування, узагальнивши досвід японсько-китайської війни, визнало користь бойових мистецтв для підготовки особистого складу. Карате-до була відкрита зелена вулиця. В 1902р. у порядку експерименту його включили в навчальну програму Першої середньої школи та Педагогічного училища префектури Окінава. Незабаром почалася російсько-японська війна, яка принесла нові докази цінності кемпо. Фунакоші Гічін отримав запрошення продемонструвати своє мистецтво в стінах токійського Палацу військової моралі (Бутоку-ден). То був перший, і доволі вдалий, виступ майстра карате-до в столиці.

6 березня 1921р. кронпринц, майбутній імператор Хірохіто, повертаючись з поїздки в Європу, побажав споглянути досягнення окінавського карате-до. Для нього була влаштована демонстрація ката, тамесіварі і куміте в замку Сюрі. Принц, людина тендітного складу, але вельми войовничих прагнень, був вражений. Це вирішило долю карате-до. Весною 1922р.Міністерство освіти проводило в Токіо першу національну виставку зі спорту (що міцно поєднався з традиційними військовими мистецтвами). Фунакоші Гічін за проханням організаторів заходу написав і привіз з собою три томи підручника карате-до. Пізніше гранки книги та рукопис зіпсувалися під час великого токійського землетрусу. Замість втраченого рукопису (а в Японії рукописи писали від руки і представляли в єдиному екземплярі) під назвою Рюкю кемпо-карате незабаром була написана нова книга «Загартування тіла і духу, а також самооборона за допомогою карате» (Рентан госін карате-дзюцу). Новий імператор Хірохіто, що зійшов на престол, ознайомився з творінням Г.Фунакоші, високо оцінив його гідність. Послухавши поради Кано Дзігоро та знаменитого майстра кендо Hакаяма Хакудо, Фунакоші залишився в Токіо разом з декількома учнями. Він вів невелику секцію в залі при храмові Мейсей-дзигу і одночасно займався пропагандою і впровадженню карате-до в столичних університетах. Перший клуб карате-до був відкритий в університеті Кейо в 1924р. Hеминуче відбулось – карате-до вийшло з підпілля і рушило в народ.

Ілюстратором робіт Г.Фунакоші був художник Хоан Косугі – родовитий японець. З карате-до він зіткнувся вперше, відпочиваючи на Окінаве, і дуже зацікавився, однак в Токіо не мав можливості приступити до тренувань. Одного разу Косугі, за проханням багатьох людей, зустрівся з Г.Фунакоші і попросив прочитати цикл лекцій по карате-до. 54-літній Майстер погодився, попередньо звернувшись за порадою до своїх вчителів А.Азато та Я.Ітосу. Обидва майстри підтримали педагогічні прагнення Г.Фунакоші, але попередили його про те, що викладання карате-до – це нелегкий хліб. Лекції Г.Фунакоші були проведені успішно і викликали величезний позитивний резонанс у публіки, в тому числі і в художника Хоана Косуги, дружба якого з майстром продовжувалась до самої смерті.

В 1936р., Фунакоші відкрив свою школу, свій центр, який отримав назву Шотокан. Переступаючи поріг нового приміщення, Г.Фунакоші відкрив новую еру в розвитку сучасного карате-до, а самому йому уже було близько 70 років. В додзс приходило все більше і більше учнів, які займались під девізом: «ЗА Вітчизни та Імператора благо». Бажаючих уже було так багато, що маківари (пристрій у вигляді вертикальної доски з амортизуючою подушкою для нанесення ударів) для вправ приходилось встановлювати на вулиці прямо перед додзс, а гуркіт ударів було чутно допізна.

Весною 1945р. додзс було до основи зруйновано під час потужного бомбардування. Г. Фунакоші виїхав в Оіта на Кюсю, щоб зустрітись з евакуйованою Окінаві дружиною, і залишився там до самої її смерті, що прийшла в 1947р.

Повертаючись в Токіо, ця скромна людина не раз мала можливість переконатись у своїй популярності. На кожній станції в вагон його поїзда заходили групи людей, щоб виразити йому свої співчуття.

Гічін Фунакоші був активний до кінця своїх днів. Безупинно їздив на змагання, відвідував різні секції. Маючи вільний час, активно приймав участь в культурному житті, особливо полюбляв він поетичні зустрічі, був глибоким і витонченим цінителем поезії.

Одного разу Гічін Фунакоші прийшов на заняття в кімоно з білим поясом. Учні кинулись швидко до роздягальні і через декілька хвилин з’явились на татамі з такими ж поясами, очікуючи похвал учителя. Але не дочекались – Фунакоші, розсерджений сліпим наслідуванням, вигнав їх із залу, тому що вони не зрозуміли його. Не зрозуміли, що він, якого по праву вважали великим майстром і Вчителем з великої літери, одягнув білий пояс учня не з примхи, не із-за самоприниження, не із-за скромності, а тому, що вийшов на новий виток, що не має кінця спіралі, на нову сходинку, що ховається за хмарами. Бо шлях пізнання себе і оточуючого, шлях порожньої руки безкінечний і меж вдосконаленню не існує…

Коли йому уже було 80 років, він якось на вулиці знешкодив злочинця і до самої смерті мучився із-за того, що повів себе агресивно, порушивши тим самим принципи, які свято дотримувався і пропагував протягом всього життя. Помер він 14 листопада 1957р. на дев’яностому році життя.

В 1968р. в храмі Енкаку-дзи був установлений невеликий кам’яний бюст, на якому крім імені та прізвища майстра були вибиті слова: «Карате-до ніколи не було засобом нападу». Зі смертю Гічіна Фунакоші закінчився найважливіший етап в історії єдиноборства.